З давніх давен на Україні, 
Де синє небо й жовте поле, 
Кричать ворожі багатії,
Що краю буть цього не може.

Мов, тут чи Польща, чи Росія, 
Чи там яка іще держава
Пшеницею поля засіять
І посадить дерева мала.

Мов би, люди в Україні
Права на життя не мають.
Мов, хто хоче і не хоче,
Ворогам рабами стануть.

Та все ж роки йдуть, а люди
На Вкраїні досі вільні,
Досі борються за щастя,
Щирі, горді та єдині.

Я іще хочу сказать вам,
Чужинці, не ображайтесь:
В українців ви гостюйте, 
Та назавжди не лишайтесь.

Бо у нас — своя країна,
А у вас — своя держава.
Бо хранити Батьківщину - 
То важлива дуже справа.

Патрулюєм мі кордони,
Бороним свої границі.
Тут не буде людей, браття,
Замість вільних українців.